Михайло шуфутинський інтерв`ю про особисте життя: я довго не сприймав себе всерйоз

ХТО Б МІГ ПОДУМАТИ, ЩО ВІДОМИЙ шансон - ЛЮДИНА ДОСИТЬ СКРОМНИЙ. А ЩЕ - прекрасний сім`янин, трепетно БАТЬКО І ДЕД: Про своїх дітей і онуків Михайло Шуфутинський МОЖЕ ГОВОРИТИ ГОДИННИКОМ.

Михайло Шуфутинський: ОДИНОЧЕСТВА НЕ БОЮСЬ

-Михайло Захарович, в квітні вам виповнилося 65 років. Як сприймаєте свій вік?
-Ми з ним в нормальних відносинах: усвідомлюю, що стаю старше, і це явний плюс. Колись нас було всього двоє - я і моя дружина. А зараз в родині вже 13 осіб! Троє внуків від старшого сина Девіда, четверо -від молодшого Антона. Найстаршому, Димитрію, 17 років, Ноа виповниться 13, Андрію зараз 15, Захару з Мішею по 4 роки, Ганні - 7 років. А наймолодшій, Ханне, у вересні рік - ось її фотографії.

-Блакитноока блондинка!
-Унікальний випадок, враховуючи, що її мама афроамериканка!

-Ви живете в Росії, дружина -в Америці. Для багатьох сімейних пар це - привід для розставання.
-Нам уже не до змін. Та й не хотілося ніколи нічого міняти: нас один в одному ніщо не дратує.
Але бачимося ми не так вже й рідко: то я прилітаю до неї, то вона до мене. Ми всі живемо в різних місцях: я - під Москвою, Девід -в самому її центрі, Рита - в Лос-Анджелесі, Антон - в Сан-Дієго. Самотність мене не лякає - мені важливо час від часу бувати одному. Сьогодні московські внуки Миша і Аня приїхали в гості, і будинок ожив. Але довгими зимовими місяцями я, звичайно, трохи сумую за їх гомону.

- А з синами, коли вони були маленькими, ви хоча б в футбол грали?
- Все життя мріяв, але ... Коли ми емігрували з СРСР, мені довелося довгі роки орати як каторжному. А коли діти виросли, я практично перебрався в Москву, сини залишилися з мамою в Лос-Анджелесі. До сих пір прикро, що приділяв їм мало часу. Тоді мене хвилювало одне: принести додому гроші. Але сини не дорікають - знають, що тато все робив заради них же.

Шуфутинський ОСОБИСТА ЖИТТЯ: З ДРУЖИНОЮ ТРЕБА БУТИ суворіше

-Ви були суворим батьком?
-Я - за дисципліну. Але і Девід, і Антон прекрасно вчилися. Антон навіть краще - його ім`я увійшло до книги «Сто кращих учнів початкових класів Америки», потім - в «Сто кращих студентів». Правда, він, якщо що, відразу бив в ріпу. Але армія навчила його витриманості. За час служби він навіть закінчив університет. Віддав армії 20 років - і скоро вийде на пенсію. Син викладає в університеті міста Сан-Дієго, нещодавно захистив дисертацію.
Девід разом з дружиною працює в кінобізнесі - це дуже важка робота, зовсім не гламурна.

-Пишаєтеся синами?
-Безумовно. Але при цьому ображаюся, що рідко мені дзвонять. Антон частіше пише, фотографії надсилає. А Девід і живе щось на зразок недалеко, але приїжджає рідко. У свій час у нас обох були офіси в одній будівлі на одному поверсі, так ми могли місяцями не зустрічатися.
Інший раз він просить допомогти по роботі: в якості весільного генерала поїхати з ним на переговори - деякі можновладці непогано до мене ставляться.

-Як складаються стосунки з невістками?
-До Бренді і Анжелі ставлюся з великою повагою. Лише кажу синам, що чоловікові варто бути з дружиною суворіше.
Завжди був знайомий з подругами Девіда-спочатку була іспанка, потім китаянка. А свою дружину Девід зустрів в Москві.
Слава Богу, він щасливо одружений, вони з Анжелою дихають одним повітрям. І Антон теж. З Бренді вони разом ще зі школи, вона - його перша любов.

Шуфутинський ІНТЕРВ`Ю: АМЕРИКАНСЬКІ ОНУКИ - ІНШІ

-Девід з сім`єю живе в Росії, Антон - в Америці. Російські та американські онуки сильно відрізняються?
-За океаном все інакше. У будинку Антона я не чув плачу, скандалів, розмови на підвищених тонах. Синові досить строго назвати дитину на ім`я, щоб привести його до тями.
Якось сім`я Антона приїхала до мене в Москву. Ми купили квитки в Великий театр -і раптом з`ясовується, що на вечірні вистави діти до 5 років не допускаються, і Захару доведеться залишитися вдома. Тут же Димитрій йде в кімнату до Захару: «Дідусю, я повинен залишитися з молодшим братом». Сказав без тіні жалю, хоча давно мріяв подивитися балет.

-Балуєте онуків?
-Анжела сердиться: «Не даруйте їм подарунки, нам нікуди їх дівати!».
А мені хочеться, щоб онуки розуміли, що дідусь про них думає і дбає.

-Московські і американські внуки спілкуються між собою?
-Ось вчора Мишко спитав «Дідусь, коли ми поїдемо в Америку? Я так скучив по моєму улюбленому Захару ».
Завдяки своїм американським родичам московські внуки побіжно базікають по-англійськи. А ті, крім слів «дідусь» і «бабуся», нічого по-російськи не говорять. Поки хлопці дуже дружні, але з віком це, на жаль, піде. Вони ростуть в різних мовних культурах.

Шансон М. Шуфутинський: ВИЗНАННЯ - ЦЕ ВАЖЛИВО

-Онуки знають, чим займається їх дідусь?
- Ну, бачать розклеєні афіші, в курсі, що я відома людина. Не впевнений, що вони знають багато моїх пісень, але чомусь люблять хором співати «Пляшка вина». (Сміється.)
У Ані і Міші особлива сім`я - вдома немає телевізора. Хоча я вважаю, що це дурість -не стежити за тим, що відбувається Девід рідко читає, що про мене пишуть, недавно по телевізору показали мій сольний концерт, але ніхто з дітей його не подивився.
Це неприємно, але що поробиш. Звичайно, до мене вони ставляться з повагою, але все занадто зайняті своєю.
А американські онуки мої пісні слухають тільки на концертах і зовсім не розуміють, про що там співається. Їм ближче американська музика.

-Вільного часу зараз багато?
-На призьбі, звичайно, не сиджу, в кращому випадку - в шезлонгу біля басейну. Рік від року часу все менше, а ми ж не вічні. Раніше я бачив перед собою одне лише світле майбутнє, а зараз його раптом не стало. Але те, що вдалося зробити багато важливих речей, радує.
Я серйозно себе не сприймав, думав, співаю якісь пісеньки. В цьому році мені присвоїли звання «Заслужений артист Росії» - зізнатися, страшенно здивувався. Раніше мені здавалося, що нагороди і звання - дурниця. Коли на концертах мене запитували: «Як вас оголосити? Ви народний? »- Відповідав« Всенародний ». Мені було все одно, вистачало свого імені. А зараз розумію: визнання людей це все ж дуже важливо ...